10 загадок Михайла Старицького

Підведені підсумки  міського конкурсу малюнків «Світ без насильства»
14.12.2017
На засіданні Президії БМАНУМ обговорено діяльність наукових відділень, стан підготовки слухачів до ІІ-ІІІ етапів Всеукраїнського конкурсу-захисту НДР у 2017-2018 н.р.
15.12.2017
336 переглядів

10 загадок Михайла Старицького

Письменник, перекладач, театральний і культурний діяч, корифей українського побутового театру… Йдеться про Михайла Петровича Старицького, який став справжнім джерелом живлення для культури. Самовіддане служіння і напружена праця зробили його відомим поза кордонами  Батьківщини.

Що ж ми знаємо про цю постать? У шкільній програмі та більшості Інтернет-сайтів все зводиться до сухої хронології. Чи заслуговує сподвижник української культури такого німого пам′ятника? Погодьтесь, що ні. За допомогою десяти, на нашу думку, цікавих фактів, спробуємо розставити акценти у життєписі Старицького.

Якого дерева «яблуко»?

Мати Михайла – Анастасія Захарівна, походила із родини Лисенків, предок яких – Лисенко-Вовгура,  відзначився в XVII столітті героїзмом у походах Богдана Хмельницького і загинув у боротьбі з польськими загарбниками.  На жаль, батьки Старицького померли дуже рано і він виховувався у сім′ї дядька по матері Олександра Захаровича Лисенка.  Таке виховання дало йому зацікавленість історією і фольклором, дозволило відчути любов до власного народу.

Повчання «отамана»

У дитячій пам′яті часто закарбовуються моменти, які стають важелями впливу на подальші  дорослі вчинки і рішення. Таким для Старицького був його сусід Гайдовський – добра і щира людина, яка не боялась відстоювати права свого народу. Він виступив проти «паршивого генерала» поміщика Закаловського, який знущався з селян. Та сили були нерівними і Гайдовський лишився розбитим і приниженим. Повчаючи Михайла, говорив: «Люби простий народ.  У тебе, я знаю, козацька душа, то не запаскудь її в панському болоті».

У похилому віці Старицький згадує:

«Я ще не все розумів у розмовах капітана, але слова його пронизували мене вогнем, збуджували в моєму молодому серці і першу громадську любов, і першу ненависть».

Основа великої спільної праці в галузі українського театру та музики

Щира і міцна дружба зав′язалася між двома двоюрідними братами – Михайлом Старицьким та Миколою Лисенком, які зростали в одній сім′ї . Батько української класичної музики та корифей українського театру проводили безліч часу разом і вчилися утримуватися у вирі тодішнього життя. Першою спільною оперою стала «Гаркуша» – п′єса за текстом Олекси Стороженка. М. Старицький складав лібрето, а М. Лисенко – музику в дусі українських народних мелодій. На жаль, оригінал опери не зберігся.

Микола Лисенко у Одесі з друзями

Ніч яка місячна

У 1861 році Старицький повертається до рідного села, щоб отримати батьківський спадок.  Тоді він і закохується. На вечорницях його вразила врода селянки Степаниди. Маючи чесні наміри, він пішов до неї додому і попросив у батька дозволу про зустріч. Як виявилося, дівчина була зарученою. Їй і присвятив Старицький рядки:

«Ніч яка, Господи, місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай. Вийди коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай…». Слова поклав вперше  на музику М. Лисенко, хоча всесвітньо відомою пісня стала з мелодією Андрія Волощенка та Василя Овчиннікова. Тепер композицію, яку вчить другий клас музичної школи , багато хто вважає народною.

Нещасливе кохання допомагає пережити кароока Софія, яка була сестрою Лисенка. Вона була закохана в Старицького і зробила все можливе, щоб спалахнуло взаємне кохання. Згодом, попри перестороги батьків, молоді люди одружилися. Нареченій було всього-на-всього чотирнадцять років, та шлюб виявився міцним, щасливим і багатим на талановитих дітей.

Питання етики акторів

Одним  із перших українських режисерів розробив питання етики акторів в  житті і на сцені.

Відданість своїй справі

Дбаючи про високу художню майстерність, Старицький витрачав великі кошти на оформлення спектаклів, що не завжди виправдовувалося матеріально. Він навіть продав маєток зі земельною ділянкою та сухарний завод. Уже в похилому віці казав: «Убухав на театр все своє, яке мав, добро і на старість зостався жебраком…».

Підозра у вбивстві

         З центрального історичного архіву УРСР: «Михаил Старицкий, помещик-дворянин. Его женаСофия. Старицкие имеют 4 малолетних детей. Заподозрен в участии в убийстве барона Гейкенга и вообще проявляет свою политическую неблагонадежность с женой и в других случаях…». Влітку 1879 він покидає Київ. Тільки вчасне зникнення, переховування в Карлівці і виїзд за кордон врятували від заслання до Сибіру.

«Французькі» пісні

Валуєвський циркуляр усіляко обмежував українську мову. Одного разу аматорський гурток, на чолі якого були Старицький і Лисенко, давав концерт, на якому виконали пісні різних народів світу.Українською співати не можна було, бо  її «не було, нема й бути не може». Винахідливі брати переклали композиції французькою і публіка почула не «Дощик, дощик», а «Lapluie, lapluie». У залі хвилею покотилося обурення, яке переростало в суцільний хаос.

«Охоронці» порядку заборонили і французьку мову, а організаторам довелося давати пояснення.

Творець нових слів

Михайло Петрович дав життя таким словам як «мрія», «чарівний», «зрадливий», «бойовище», «спочин»,  «дурманити», «страдниця», «нетребство», «безмовний», «бруднити», «хіть», «нестяма». Новостворення  здавалися деяким літературознавцям штучними і недоречними. Лунали звинувачення у ковальстві слів, у відході від народної основи поетичної мови. Подібні закиди були безпідставними. Зрозуміло, далеко не всі неологізми поета стали надбаннями української літератури. У нього є чимало штучних слів, такі як «маєво» (обрії), «заласся» (насолода), «колоть» (бунт), «борвій» ( буревій) тощо. Та загалом лексичне новаторство М. Старицького мало прогресивне значення  у розвитку української літературної мови.

Звинувачення у плагіаті

Спочатку ( в 70-ті рр) об′єктом нападок на Старицького були його поезії, особливо переклади, які були радше переспівами. Ось оригінал «Зимового вечора» О.Пушкіна:

Спой мне песню, каксиница

Тихо за морем жила;

Спой мне песню, какдевица

За водой по утру шла

Переклад Старицького:

Заспівай мені про волю,

Що вже мохом поросла,

Що тепер немов дитина

В сповиточку спать лягла.

Автор рішуче спростовував усі закиди, ставив їх на обговорення, але вони залишили свій прикрий слід. Іван Франко писав: «Ім′я добродія Старицького … сталося, так сказати, дразливим пунктом в історії українського письменства».

Раніше потрібно було оборонятися від таких авторів, як Кропивницький, Александров, які запідозрювали запозичення з їхніх драматичних творів у таких драмах Старицького, як «Не судилося», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Ніч на Івана Купала».

У 1897 році з′їзд театральних діячів підтримав скарги й  вимоги українських діячів. Згодом у петербурзькій газеті «Мировие отголоски» (№130)  була опублікована погромна стаття «Драматурги-хищники» співробітника чорносотенної газети «Киевлянин» І. В Андровського проти української прогресивної драматургії, найбільше проти М. Старицького.

Ображений публічно Михайло Петрович притяг Александровського до кримінальної відповідальності і почалася судова тяганина на довгі роки.

Київський окружний суд наприкінці 1901 року визнав Александровського винним у наклепі й ухвалив «піддати арешту на сім днів, поклавши на нього ж судові витрати…». Позивач переносив справу в інші судові інстанції, аж поки після рішення  сенату в 1903 році на розгляді в Харківській судовій палаті він був примушений визнати себе винним і взяти свої слова назад.

М. Старицький відстояв честь прогресивної української драматургії.

Одночасно новатор і продовжувач українських традицій , син свого народу, який, за роки творчої  діяльності, віддав для нього  кипучу енергію. Його п′єси й тепер успішно ставлять на сценах.  Вони так само, як і колись, хвилюють серця глядачів, бо справжнє мистецтво- вічне.