100 років тому у Львові створено Українську Національну Раду

«Кольоровий настрій»
17.10.2018
Відкриття ІХ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка
24.10.2018
116 переглядів

Внаслідок поразки у Першій світовій війні австро-угорська державність зазнала глибокої кризи. За таких умов 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбулися представницькі збори українських послів до австрійського рейхстагу та крайових сеймів Східної Галичини і Буковини, греко-католицького єпископату, делегатів українських партій (національно-демократичної, радикальної, християнсько-суспільної та соціал-демократичної) і посланців академічної молоді (загалом бл. 500 осіб). На Зборах обрали представницький орган – Українську Національну Раду, ухвалили її статут та обрали президію. Очолив УНРаду голова української парламентської репрезентації в австрійському парламенті, адвокат Євген Петрушевич.

У своєму першому маніфесті від 19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила намір реалізувати право західних українців на самовизначення і створення Української держави на українських етнічних землях Австро-Угорської імперії (Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті). Водночас Рада закликала національні меншини краю делегувати до її складу своїх представників. У майбутній конституції Української держави мало бути гарантоване загальне, рівне, таємне і пряме виборче право з пропорційним представництвом, а також право національно-культурної автономії для нацменшин. Утворена конституанта виконувала представницькі функції українського населення в Австро-Угорщині, плануючи мирним способом на основі цісарського маніфесту від 16 жовтня 1918 р. про федерацію перебрати владу на українських землях. Згодом були створені три делегації УНРади: виконавча (тимчасовий уряд) під головуванням Є. Петрушевича у Відні (25 жовтня 1918 р.), делегація для вирішення справ Галичини і Закарпаття у Львові (голова – Кость Левицький) і буковинська в Чернівцях (голова – О. Попович).

25 жовтня 1918 р. українська делегація у Відні офіційно повідомила про створення УНРади, представила її державну програму голові цісарського уряду Гусареку й безуспішно домагалася від нього легітимної передачі влади в Галичині. 26 жовтня 1918 р. Є. Петрушевич від імені УНРади вислав ноту до президента США Вудро Вільсона, в якій повідомив його про створення Української держави і просив підтримки Австро-Угорщини у вирішенні українського питання.

Внаслідок листопадового повстання 1918 р. у Львові влада у Східній Галичині та Північній Буковині перейшла до УНРади. 9 листопада 1918 р. остання утворила виконавчий орган – Раду державних секретарів (Державний секретаріат), яку очолив К. Левицький. Наступного дня УНРада доручила уряду здійснити необхідні заходи для об’єднання всіх українських земель в одну державу. 13 листопада 1918 р. УНРада прийняла Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який проголошував створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Українська Національна Рада стала її вищим законодавчим органом. У листопаді-грудні 1918 р. УНРаду поповнили представники від повітів та великих міст, внаслідок чого її склад збільшився до 150 осіб. Були створені 9 комісій: земельна, військова, законодавча, технічної відбудови, фінансова, шкільна, закордонних справ, суспільної опіки, комунікацій, адміністративна.

Серед найважливіших законодавчих актів західноукраїнського парламенту були Тимчасовий закон про адміністрацію ЗУНР (16 листопада 1918), основи шкільництва (13 лютого 1919), про використання мови у державних установах і закон про громадянство ЗО УНР (8 квітня 1919), Земельний закон (14 квітня 1919), закон про вибори до Сойму ЗО УНР (15 квітня 1919). 3 січня 1919 р. на своїй історичній сесії у Станіславові УНРада прийняла ухвалу про злуку ЗУНР та УНР в одну державу. 22 січня 1919 р. делегація ЗУНР (36 осіб) взяла участь в урочистому проголошенні Акту Злуки у Києві. У зв’язку з військовою поразкою Української Галицької Армії (УГА) на фронтах проти поляків та румунів, 9 червня 1919 р. УНРада передала свої конституційні повноваження президенту (диктатору) Є. Петрушевичу, надавши йому право на військову та цивільну владу до моменту відкликання. Після окупації Галичини польськими військами окремі делегації УНРади засідали у Відні та Львові у 1919–1923 рр.