Герої не вмирають, поки живуть у нашій пам`яті.

Ольга Кобилянська
27.11.2018
Перемога у Всеукраїнському конкурсі, спрямованому на покращення знань правил дорожнього руху
27.11.2018
36 переглядів

«Щоб людина зрозуміла, що їй є для чого жити, у неї має бути те, за що варто віддати життя» – таким був життєвий дороговказ юного захисника рідної землі, вірного сина Буковини Кості Лук`янюка.

Сонячного осіннього ранку 26 листопада 1993 року в родині військових Костянтина та Ольги Лук’янюків народився Костик.Зростав енергійним, життєрадісним хлопчиком, із нестримною цікавістю та жагою пізнання.

Свою шкільну дорогу розпочав у Глибоцькому ліцеї, а потім перейшов в Глибоцьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками, знаходив час для читання улюблених книг. Спокійним і доброзичливим запам’ятали його вчителі та однокласники. Костя з дитинства вирізнявся з-поміж ровесників: завдяки рідкісному аналітичному розуму завжди видавався старшим та серйознішим. «Він змалку знав, чого хоче. Самостійно й вирішив, що обов`язково буде військовим», – пригадує його мати Ольга Іллівна.

Школу він закінчив у 2011році і одразупідписав контракт на службу в армії. Почалися військові будні. Проходив військову службу за контрактом
у 24 механізована Самаро-Ульянівській, Бердичівській, ордена Жовтневої Революції, Тричі Червонопрапорній, орденів Суворова і Богдана Хмельницького Залізній дивізія імені князя Данила Галицького (військова частина А0998, місто Яворів Львівської області). З весни-літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

17 серпня 2014 року старший сержант Лук’янюк загинув… Мати Ольга  погано пам`ятає, як зустріла «Вантаж-200». Згодом стали відомі обставини загибелі сина – це був артилерійський обстріл військової позиції поблизу Лутугиного на Луганщині. Вдарили «Гради». Троє бійців загинуло, двоє вижили. Одного з них Костя закрив своїм тілом…
Поховали юного бійця у селі Карапчів, на батьківщині матері, 24-го серпня 2014 року. У День Незалежності України, що дуже символічно, бо саме її, незалежність, він відвойовував там, на далекому буремному Сході.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

…Мати часто просить пробачення, що не вберегла, не зуміла захистити свою кровиночку. І бачить сина у снах. Якось він навіть оповідав їй, як боляче били «Гради», як вони впали, мов билинки, підкошені смертоносним ворожим вогнем. Жінка мовчки – бо що тепер слова – схиляє у скорботі голову. Щиро молиться та просить, аби Господь тримав її Костика біля себе.
Юні, молоді, мужні, завзяті, незламні та готові власними життями боронити наш мир і спокій. Такі різні долі бійців і волонтерів АТО об’єднані в одну єдину фронтову долю. Об`єднані любов`ю до Батьківщини, боротьбою за цілісність і незалежність України, за наше щасливе майбутнє.

Вічна пам’ять Тобі, наш Герою, ти віддав життя за Україну, за нас із вами.

Допоки будемо пам’ятати про його подвиг, доти Костя буде жити…