Ірина Васкан. Пограймо в асоціації…

Важливі пам’ятні та ювілейні дати 2017-2018 навчального року
30.10.2017
Обід школяра у різних куточках світу
31.10.2017
208 переглядів

Ірина Васкан. Пограймо в асоціації...

Ірина Васкан

14 років,

М. Чернівці, Чернівецька область

Чернівецька гімназія №1 ім. Т.Г.Шевченка,

9-А клас,

Захоплення: світова література, вивчення іноземних мов, написання літературних творів, спорт, подорожі.

Пограймо в «асоціації»

    Одного ранку ти прокинешся і виглянеш у вікно. Помітиш, що щось не так. Зовсім незначні зміни декорацій. Наприклад, те, що замість звичного смарагдового, дерева одягнули стильний помаранчевий, жовтогарячий, брунатний та новий тренд сезону – багровий. Мешканці міста теж непомітно змінилися. Жінки дістали із шаф пальта різних кольорів та фасонів, доповнюючи їх аксесуарами: капелюхами, шлями та елегантними шкіряними рукавицями. В їх посмішках стало менше радості й більше фальші, не спеціально, а так, мимоволі. Чоловіки одягнулись тепліше, а в їхні душі непомітно для них самих закралась печаль. Здається, тільки завжди бездумно безстрашні підлітки не вірять у вже зовсім очевидні переміни.

Небо стає все більш непередбачуваним, частіше сумує і плаче. Вулиці якісь опустошені й безжиттєві, мертві від бездіяння, знуджені й самотні… Повітря наелектризоване від частих гроз, а ще відчувається сильний запах металу, мокрого асфальту і бездомних собак. День програє ночі й вимушено відступає, покірно віддаючи свій скіпетр влади темряві.

Ти виглянеш у вікно і не докладаючи жодних зусиль, а може, й зовсім нехотячи, помітиш усі ці переміни. Значить у твоєму місті настала осінь. Безшумно підкравшись, вона завдала удару там, де ніхто не очікував. Безжалісно й холоднокровно, з притаманною лише їй стриманою елегантністю, осінь запанувала в місті.

Для когось осінь – це журба в очах і така собі легка, неглибока депресія, Це кінець літа, кінець безтурботності і веселощам. Пора знову поринати у роботу й турботи.

Осінь – значить більше сигарок і запаху тютюнового диму, що сильно в’їдається в одяг, шкіру, волосся. Це такі незначні деталі, як постійна присутність парасольки в сумочці. Це вітер в волоссі й темніший колір лаку для нігтів, більше міцної кави вранці, аби прокинутись хоч на деякий час від всепоглинаючої меланхолійності та апатії. Набридливий шум у кав’ярні, де ти ховаєшся від зовнішнього холоду, і однозначно більше роботи, проблем, коли так мало часу. Байдужість, маленькі нервові зриви, втома й недосипання, як стиль життя, Для когось…

Для мене осінь зовсім не така. Для мене вона не жорстока диктатора, що оголює тендітні плечі дерев і старі душевні шрами. Я думаю осінь – це новий початок. Все починається восени. Вона довгоочікувана можливість показати світу нові черевики. Можливість засинати під той заспокійливий звук крапель дощу, що вдаряються об брудне скло мого вікна, відчиненого на провітрювання. Це ковдра, що зберігає тепло мого тіла, підліткові мелодрами без жодної моралі  і книги, наповнені глибоким сенсом.  Для мене осінь – це чорний чай, що обпікає горло до солодкого, приємного болю. Вже час приступати до улюбленої справи, після тривалої бездіяльності, і знову відчувати ейфорію від маленьких перемог. Майже маніакальне насолодження втомою після насиченого дня і щастя,аж занадто сильне, від довгоочікуваних вихідних. Зовсім ненабридливий, а скоріш заспокійливий шум кав’ярень і затишок, якому сприяє чи то приглушене світло, чи то п’янкий аромат кави.

Осінь – це зовсім не меланхолійність та млявість від бездіяння, це новий прилив сил та запалу після довгого відпочинку й можливість поглянути на все з  іншого ракурсу. Для мене…

Давайте пограємо у гру під назвою «асоціації». Кажіть те, що одразу спадає Вам на думку коли я називаю слово. Почнімо?

Про що Ви думаєте, коли я кажу «осінь» ?