Лесь Мартович і Чернівці (частина 1)

Опаіць Микола. Моїми очима герой
12.02.2018
Безмежна творчість педагогів…
12.02.2018
105 переглядів

Лесь Мартович

Лесь Мартович входив до відомого в літературному колі об’єднання Покутської трійці, названої так з легкої руки Івана Франка, який був для них не тільки незаперечним авторитетом, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Назва походить від регіону, оскільки усі троє походили з Покуття. Проте, якщо про Стефаника та Черемшину говориться чимало. Видаються їхні твори, науковці пишуть свої розвідки. То Лесь Мартович завжди залишався в тіні своїх більш відомих приятелів як по життю, так і в творчості.
Народився Олекса Семенович Мартович в селі Торговиця Городенківського повіту у родині сільського писаря. Батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати «взором порядного, непідкупного громадянина», авторитетним серед односельчан. Мав 15 моргів поля, гарну хату, пасіку і сад. Досягнувши певного статку, він одружився з дівчиною із села Шипинці, що на Буковині, – Оленою Десяковською, – дочкою дрібного службовця.
За спогадами Василя Стефаника, родина Мартовичів належала до давнього рабинського єврейського роду, останній представник якого (дід письменника) прийняв християнство і був вигнаний з єврейської громади (кагалу). Після закінчення сільської школи у 1882 році вступив до Коломийської ґімназії з польською мовою навчання, де познайомився зі своїми майбутніми товаришами Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Тут почав формуватися його світогляд, тут він почав літературну творчість, громадсько-культурну діяльність. За цей час він прочитав 487 книг українською, польською, російською і німецькою мовами. Серед них твори Шевченка, Драгоманова, Франка, Павлика. Саме під їхнім впливом він усвідомлює важливість і потребу реальної праці серед простого народу, пробудження їхньої національної свідомості. Це ходіння в народ і привело його згодом до участі в українському радикальному русі.
Писати Мартович почав рано, ще коли вчився в гімназії. Спочатку писав вірші, поеми, а пізніше – оповідання, проте всі вони витримані в гумористичному тоні. Сприяв цьому сам дух, який витворився серед учнів того часу і охопив майже всіх, хто хотів довідатися про світ і про людей трохи більше, ніж давала тодішня шкільна наука. Для тих, хто хотів пізнати більше , був, як і у всі часи, єдиний шлях – самоосвіта. Він завжди приводить молодих допитливих людей до таємних гуртків. Був подібний на той час і в коломийській гімназії і називався таємною громадою. Діяльність його зводилась до збирання книг та створення бібліотек. Фонд складав твори Франка, Драгоманова, українських, польських, німецьких авторів, вивчення яких не входило до гімназіальної програми. А бібліотекарем у ньому був саме Мартович, про що свідчить знайдений у нього записник, куди ретельно внесено весь фонд книгозбірні.
Як це часто буває в творчих особистостей, в письменницькій долі Мартовича дуже значну роль відіграв його величність Випадок. Перше оповідання Мартовича, яке він віддав вчителеві на перевірку разом з домашнім завданням, потрапило до рук дуже поважного і авторитетного гімназійного професора Грушкевича. Він уважно перечитав все, що написав юний спудей і порадив завершити всі оповідання, а потім він йому порадить, куди вислати їх друкувати. Це той самий професор, до якого свого часу також випадково потрапив перший рукопис творів Івана Франка. На той час повість потрапила і до рук Михайла Павлика, який, прочитавши оповідання, сказав: «Маємо свого Гоголя». Безперечно, що оцінка таких авторитетів для початкуючого автора мала дуже велике значення.
Проте внаслідок пропущених годин, позаяк молодий гімназист з більшим запалом організовував по селах Покуття читальні і провадив освітню роботу, чим гриз граніт гімназіальної науки, а також через сутички з учителями-поляками, йому довелось закінчувати гімназію в Дрогобичі.
З Чернівцями у Мартовича, як і в більшості письменників того часу, пов’язані найприємніші сторіночки життя і творчості. Чернівці знаходились порівняно недалеко від Коломиї. Тут виходила на той час українська газета «Буковина», яка відводила свої шпальти для художнього українського Слова. Її довший час редагував Осип Маковей, який збирав навколо неї молодих авторів. У газеті «Буковина» друкувались його твори. Про це місто він багато чув від свого приятеля Марка Черемшини, батько якого приятелював з Юрієм Федьковичем. На той час в Чернівцях вже був відкритий університет, де була відкрита кафедра української філології під керівництвом професора Степана Смаль-Стоцького. Також у Чернівцях були видавництва та друкарні, де можна було за порівняно невеликі кошти видати книжки українською мовою. Тому першу свою книжечку на 12 сторінок – оповідання «Не-читальник», Лесь Мартович видав у 1889 році в Чернівцях в друкарні Г. Чоппа, будучи гімназистом ще в «шестій класі» коломийської гімназії. Ця тоненька блідо-блакитненька книжечка, яка давно стала бібліографічною рідкістю, – його перший крок в літературу.