Ніколи знову. 1939-1945 – данина загиблим у Другій світовій війні

У Чернівецькому професійному ліцеї сфери послуг вшановано День пам’яті та примирення
10.05.2018
Крок до зірок
10.05.2018
197 переглядів

Ніколи знову. 1939-1945 - данина загиблим у Другій світовій війні

У Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки пройшла урочиста лінійка – пам’яті під гаслом «Ніколи знову. 1939-1945» , присвячену Дню пам’яті та примиренню на честь загиблим у Другій світовій війні.

Цей день відзначають не тільки в Україні. У 2004 році 8 травня встановлено як День пам’яті та примирення Генеральною Асамблеєю ООН. З 2005 року пам’ять жертв Другої світової війни вшановують у багатьох країнах світу.  В Україні ця дата офіційно з’явилася тільки три роки тому. Сьогодні прийнято згадувати все, що пов’язано із остаточною перемогою над нацизмом – коли Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію.

Основний меседж – це червоний мак, квітка, яка вважається знаком жертв військових і громадянських конфліктів, відображенням кривавого сліду від пострілу.

На лінійку вже традиційно запросили ветерана Другої світової війни – Ганну Ксенофонтіївну Атрощенко. Під час зустрічі Ганна Ксенофонтіївна поділилась спогадами із свого дитинства, адже коли почалася війна їй було всього 13 років. Нелегкі спогади про жах війни, біль втрати рідних і близьких, голод і холод, хвороби і рани – все це назавжди залишилось незагоєною раною  в її житті.

Ми свято шануємо пам’ять усіх, 
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!

Вони у бронзі й камені звелись,
Летять роки і хмари понад ними.
Все менше тих, хто бачив їх колись,
Все менше тих, хто бачив їх живими.

День пам’яті та примирення  – це лише часточка великої данини пошани полеглим і живим ветеранам, які своєю кров’ю відстояли нашу свободу.

Цей день залишиться для нас завжди затьмареним гіркотою втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до цього світлого дня. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Проте назавжди залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв!